Ваші сльози, матусю, зітру свіжим подихом вітру.
Ваше серце зігрію цілунком промінчика з неба.
Співом птаха звершу на світанку благальну молитву,
Аби ви не ридали, рідненька. Не треба. Не треба.
Хоч ніколи до Вас не вернуся з важкої дороги,
Не торкнуся вустами чола у віночку волосся.
Не гукну, як завжди: « Я втомився, матусю!» – з порога
Не подам, як любили, букет із волошок з колоссям.
Зачерпніть на зорі із джерельця святої водиці
І підлийте калину: оту що ми з Вами садили.
Хай червоним вогнем пломеніє вона та іскриться,
Хай здіймається вгору земної напоєна сили.
Ваші сльози, матусю, зітру поцілунком із неба,
Залюбуюсь весною, як знову цвістиме калина.
Ви не плачте, рідненька, не плачте.
Не треба. Не треба.
Я життям заплатив, щоб розквітла моя Україна.