Предыдущая публикация
Украинцы.
27 января 1891, в селе Пески (теперь в Черниговской области, Украина) родился Тычина Павел Григорьевич (укр. Павло Тичина, бел. Павал Тычына) – украинский поэт, государственный и общественный деятель, академик Академии наук УССР.
Окончил Киевский коммерческий институт.
В 1923, переехал в Харьков, тогдашнюю столицу УССР.
(бел.) Ва ўмовах татальнага сталінскага тэрору 1930-х, расстрэлаў адных і самагубства іншых пісьменнікаў Тычына капітуляваў перад гвалтам. Яго творы сталі сімвалам падпарадкавання духу сталінізму…
В 1933, в газете "Правда" было напечатано на украинском языке его стихотворение "Партия ведёт", вызвавшее широчайший резонанс во всей советской поэзии и сыгравшее роль в развитии темы «дружбы народов»…
В годы войны жил в Уфе, в эвакуации.
Общественная и государственная деятельность Тычины, приобрела широкий размах в послевоенные годы. До конца жизни он — депутат Верховного Совета УССР, был Председателем, избирался депутатом Верховного Совета СССР. Член ЦК КП Украины. Академик АН УССР, работал директором Института литературы АН УССР, министром образования Украины.
Не принял «хрущевскую» десталинизацию.
Автор множества поэм, переводил. Заметное место занимает публицистика, литературоведческая эссеистика, достаточно объемные материалы дневниково-мемуарного характера.
Скончался в Киеве 16 сентября 1967 (78 лет). Похоронен на Байковом кладбище.
Герой Социалистического Труда, награжден 5 орденами Ленина, 2 орденами Трудового Красного Знамени, медалями.
(укр.) Тичина досконало знав майже 20 іноземних мов — вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську та інш.
У 1949 році став автором гімну Української РСР, який починався зі слів «Живи, Україно, прекрасна і сильна...», гімн існував до 1991.
Український письменник Василь Стус:
«Як би там не було, Тичина — така ж жертва сталінізації нашого суспільства, як Косинка, Куліш, Хвильовий, Скрипник, Зеров чи Курбас. З однією різницею: їхня фізична смерть не означала смерті духовної.
Тичина, фізично живий, помер духовно, був як духовний мрець, по той бік самого себе…».
Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся - дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде —
І здалеку
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами-приливами,
Купаючи мене,
мов ластівку.
Я йду, іду —
Зворушений.
Когось все жду —
Співаючи.
Співаючи – кохаючи
Під тихий шепіт трав
голублячий.
Щось мріє гай —
Над річкою.
Ген неба край —
Як золото.
Мов золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.
Следующая публикация
Нет комментариев