Предыдущая публикация
НЕБЕЗПЕЧНО ВІЛЬНИЙ СЕРГІЙ ПАРАДЖАНОВ —
вірменин, який "залишив своє серце" в Україні.
НАЙСТРАШНІШЕ — ПРОҐАВИТИ ПРЕКРАСНЕ!
Культова неординарна постать, Людина з непростою долею, але з незрівняною фантазією і багатою творчою уявою. Кінорежисер-авангардист сценарист, художник, колажист, артист, декоратор, колекціонер, новатор, автор незліченної кількості імпровізацій, представник хвилі українського поетичного кіна, який вніс великий вклад у світовий кінематограф.
9 січня — 101 рік з Дня народження Генія, який про себе казав: "Вірменин, який народився в Тбілісі і сидів у російській в'язниці за український націоналізм".
"Хай живе Україна! Хай живе український націоналізм у тому сенсі, у якому розумію його я: не можна допустити, щоби настав час, коли не буде слова українською чи не буде пісні української, чи не буде сонця українського і не буде соняшника українського!"
Ці слова Сергій Параджанов сказав після розповіді про київську прем'єру "Ашик-Керіб" у своєму останньому інтерв'ю в 1988 році, яке давав українською мовою.
Феєрична особистість, яка була схильною іронізувати над абсурдом повсякдення — оригінальний, імпульсивний, несподіваний, майстер розіграшів і дотепів, вигадливий парадоксаліст, містифікатор та пророк, чиє
чиє життя нагадує витвір мистецтва, суцільне феєричне свято вільної містифікації.
Сергія Йосиповича згадують як відчайдушно вільного та беззастережно веселого і водночас стихійного борця проти будь-яких обмежень та пригнічень свободи особистості, індивідуальності яскравої, несамовитої.
За свідченнями друзів, історії й промови Параджанова іноді виявлялися значно яскравішими за його фільми.
"Якби можна було прихованою камерою зняти на плівку дні його життя — це був би, може, найфантастичніший витвір Сергія Параджанова", — так висловив думку тих, хто близько знав цього дивовижного чоловіка, Іван Дзюба
~•~ ~•~ ~•~
Пилип Іллєнко:
Можливо це найбільш міфологізована постать в історії українського кіно – про Сергія Параджанова існує стільки апокрифів, байок, міфів – які почав вигадувати й поширювати про себе ще він сам – що сьогодні уявити собі реальну особу за цим культурним шаром легенд майже не можливо. Мені пощастило з ним познайомитися ще в дитячі роки. Можливо "познайомитися" звучить занадто – краще сказати мені пощастило спостерігати за метром, коли він приїздив до Києва в кінці 80-х. Але хоча я достатньо добре пам’ятаю ті події, все одно в мене не зберіглося в пам’яті образу сущої людини – міфи та легенди витіснили правдиві спогади та сформували уявний образ "Параджанова в космосі". Єдине, що не викликає сумнівів – то факт, що першу чарку в моєму житті налив мені особисто Сергій Йосипович Параджанов і це було червоне грузинське вино.
~•~ ~•~ ~•~
З Україною пов'язана значна частина творчої біографії Сергія Параджанова. Тут він створив фільми "Наталія Ужвій", "Золоті руки", "Думка" (всі — 1957), "Перший парубок" (1958), "Українська рапсодія" (1961) "Квітка на камені" (1962, у співавторстві з Анатолієм Слісаренком), але справжню славу Майстру приніс фільм "Тіні забутих предків" знятий за повістю Михайла Коцюбинського – він є один з найвідоміших фільмів Сергія Параджанова, який визнаний у всьому світі. Зокрема, 39 міжнародних нагород та 28 призів (з них 24 Ґран-прі) в 21 країні на різноманітних кінофестивалях. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.
Тіні забутих предків» Сергія Параджанова — один із найзахопливіших і найнезбагненніших фільмів ХХ століття, уже більше як 55 років незмінно вражає глядачів, стає відкриттям для кожного нового покоління, лишаючись поза часом у своїй вічній актуальності. Звідки ж така невичерпна сила емоційного впливу, безмежне смислове багатство?
Параджановські "Тіні" – це унікальне поєднання кінематографічного новаторства, індивідуальної неповторності режисерського і операторського стилю з глибиною та універсальністю сенсу, яка зближує фільм з міфом і фольклором, нагадує про надособистісний аспект художньої творчості, її одвічний зв’язок зі сферою родової пам’яті, архетипами колективного несвідомого.
Стрічку знімали від 30 травня 1963 року до 15 жовтня 1964 року. Під час зйомок режисер разом зі своєю командою жив у Криворівні.
У 1966 році Журнал «Екран» (Польща), писав: "Це один з найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії… Уяві Параджанова, здається, немає меж. Червоні гілки дерев, геометрична композиція усередині корчми з нечисленним реквізитом на фоні білих стін, Палагна на коні під червоною парасолькою і з напіводягненими ногами, грубість похоронного ритуалу з обмиванням померлого тіла і сцена оргіастичних забав у фіналі… Параджанов відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал, у межах якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи".
Тоді режисер намагався передати атмосферу життя гуцулів, місцеві традиції та звичаї. Крім того, в кіно збережена діалектна мова, якою говорять герої. Також в зйомках фільму брали участь місцеві мешканці.
Коли Параджанова запитали, як це вам вдалося, не українцеві, зняти геніальний фільм про гуцульський дух, та ще й за текстами не гуцула Коцюбинського, та ще й з російськомовними акторами, – він відповів: «З духу протесту, з подиву, чому ви самі це не робите…»
Затишно бути в тіні забутих предків...
Солодко мріяти, що хтось зробить нам Україну...
Мирослав Дочинець. "Збирання попелинок".
"Я ображав групу тим, що вивчав храми, ходив на хрестини, на похорони. Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності", – розповідав Параджанов про зйомки "Тіней забутих предків".
Режисер досить прискіпливо ставився до зйомок, і, оскільки хотів створити справді унікальний та високомистецький фільм, то робота трохи затягнулася. Оператором на знімальному майданчику був Юрій Іллєнко, а його камера магічна. Музику до стрічки написав неперевершений композитор Мирослав Скорик.
~•~ ~•~ ~•~
Під час зйомок фільму "Тіні" забутих предків" Юрій Іллєнко та Сергій Параджанов чимало сварилися через те, якою має бути операторська робота у стрічці: бурхливою й динамічною чи статичною. Зрештою, переміг Іллєнко, але Параджанов "мстився" йому в інших фільмах.
Зі статті "Як впізнати кіномову Кіри Муратової, Юрія Іллєнка та Сергія Параджанова. Візуальні цитати українських режисерів (2020)
Тетяна Кулик
~•~ ~•~ ~•~
Презентація "Тіней забутих предків" відбулася 4 вересня 1965 року в кінотеатрі "Україна" в Києві. Тоді подія перетворилася на своєрідну акцію протесту проти масового ув’язнення українських культурних діячів і ввійшла в історію, як перша в срср публічна акція проти політики радянської влади. Зокрема Іван Дзюба, Василь Стус та В’ячеслав Чорновіл закликали присутніх у залі підвестися на незгоди з арештами.
За участь у протестах проти масових політичних арештів радянська влада засудила Параджанова до 5 років таборів суворого режиму.
Те, з чим стикався в ув’язненні, він оперативно відображав у своїх роботах: примудрявся творити навіть у неволі. "Марки" із зони" малював просто кульковою ручкою – жорсткі, похмурі й водночас грайливі. Якщо, звісно, тут узагалі може йтися про будь-яку грайливість. Сергій Параджанов колажував епоху, фіксував її на площині наклеєними сіточками, обрізками тканин, газетними вирізками, ґудзиками, шнурками, дротами, висушеними рослинами А живі картинки своїх фільмів наповнював феєричними образами й бездонними сутностями. Утім, Параджанов, глибоко страждаючи, не втрачав сили духу навіть за ґратами. Ігнорував дурнів і світ, що їх породив. І радів, створюючи красу: так сприймати власну біду можуть лише обрані. Роки тюремного ув’язнення Параджанова вилились у близько 800 художніх робіт.
Із в’язниці він привіз 300 альбомів із портретами і замальовками та 8 сценаріїв фільмів.
"Створюючі по одному колажу в день, я вижив у таборі", – Сергій Параджанов
Коли в режисера забрали олівці, то він почав збирати кришки від молочних пляшок. На них видавлював цвяхом портрети відомих людей. Потім заливав фольгу смолою і виходили "талери Параджанова". Декілька з них навіть надсилали на психіатричну експертизу, але замість бажаних для тодішньої влади підтверджень, що Параджанов «неадекватний», отримували повідомлення: "Неймовірно талановитий".
Час від часу Параджанова саджали за грати. Сергій Параджанов був заарештований тричі, саме за фільми, які не вписувалися в стандарти радянської влади.
Коли випускали, він знімав фільми. Іноді йому дозволяли знімати, тоді народжувались шедеври.
~•~ ~•~ ~•~ ~•~ ~•~
НАЙВІДОМІШІ ЦИТАТИ СЕРГІЯ ПАРАДЖАНОВА:
▪️Я помщуся світу любов'ю.
▪️Моя вина, ймовірно, в тому, що народився. Потім побачив хмари, красиву матір, гори, собор, сяйво веселки, і все – з балкона дитинства.
▪️Я божевільний старий, який малює квіти.
▪️Рабство починається з любові.
▪️Не знаю, що чекає на мене, але знаю, що хотів померти в Україні. Хоч би там як, а я їй багато чим завдячую. Вона велика і друга моя Батьківщина...
▪️Київ вже не раз був на екрані – історичний, пейзажний, архітектурний, індустріальний, зруйнований війною. Але майже ніхто не вдивлявся в душу Києва, не помічав його печалі і бажання, не помічав його людяності.
▪️Я мало знімав. У моїх шафах 23 нереалізованих сценарії. Мені важко. Але це нічого. Ми заберемо з собою в нашу смерть частинку себе, і це трансформується в таємницю.
▪️Мені все життя щастило в тому сенсі, що ніколи не виходило зберігати фільми в тому вигляді, в якому я їх робив.
▪️Глядач часто йде від мене під час перегляду і я лишаюся один у залі. Але він звикне…
▪️Я так красиво жив 50 років. Любив – базікав – захоплювався – щось пізнав – мало зробив – але дуже багато любив. Людей дуже любив і дуже їм зобов'язаний. Був нетерпимий до сірого. Наймодніший колір. Необхідність часу.
▪️У моєму становищі я повинен бути вільний від усього, і, в першу чергу, від непотребу і міщанства, яке мене загризло.
▪️Я прозрів – і це найстрашніше ... Я – південь і схід. Брудний і чистий.
▪️Веселіться в повну міру, як це робив я. Є що згадати. Інакше було б шкода і себе, і життя! І що життя, якщо немає принципу і капризу?!
▪️Найстрашніше – проґавити прекрасне!
~•~ ~•~ ~•~ ~•~ ~•~
ВІДОМІ ОСОБИСТОСТІ ПРО СЕРГІЯ ПАРАДЖАНОВА:
▪️Він був передовсім яскравою, надзвичайно яскравою індивідуальністю. А кінорежисура — це похідне, один із проявів його густовимірного буття.
Параджанов — рідкісний людський тип, який належить не лише Україні, не лише вірменському чи грузинському кінематографу. Це людина, яка належить світу, світовій культурі… Скільки б і як би ми не жили — ніколи нам не забути цю дивовижну, цю яскраву квітку, яка була серед нас, яка дуже багато залишила для нашого життя, для мистецтва.
Іван Драч
▪️Він дивувався: "Мене посадять?" — "Тебе, Сергійку, тебе...". Він не міг у це повірити. Він в одній особі — і ангел, і блудний син кінематографа.
Краса у творчості Сергія Параджанова має свої закони, свою територію, свою "біографію". Сам Параджанов навіть ображався, коли я йому казав, що, його картину "Колір граната" можна показувати хоч із кінця, хоч із середини, хоч перевертом. І в цьому її феноменальність! Тому що ця людина творила красу, вона була її бранцем. І звідси, можливо, всі її тріумфи й трагедії.
На мій погляд, у своїх колажах Параджанов розкрився і висловив себе повніше, ніж у кіно. Ніяких цензорів і редакторів. Серед тисяч його колажів є кілька справжніх шедеврів. Багато хто називав і називають його генієм; я так про нього ніколи не говорив — я називав його "явищем природи". Стихійним, нез'ясовним, непізнаваним до кінця.
Роман Балаян (учень Параджанова)
▪️Непоставлених фільмів у Параджанова більше, ніж у будь-якого іншого режисера. Лише під час арешту зникло сімнадцять сценаріїв, підготовлених до зйомок і відкинутих можновладцями. І ще близько сотні були винесені ним з ув'язнення, але вони існували лише… в його голові.
Юрій Іллєнко
▪️Параджанов був дуже оригінальний, несподіваний, імпульсивний, він був людиною східного типу. Але зовсім скоро ми порозумілися і почали прекрасно співпрацювати. Насправді про Параджанова у мене дуже різні спогади – і приємні, і не дуже. Але можу сказати одне: він був дуже цікавою, непересічною людиною, яка не любила радянську владу і відкрито демонструвала це.
Мирослав Скорик
▪️Кінорежисери використовують інші види мистецтв для створення кіно — в цьому могутність і привілей кіномистецтва. Параджанов, будучи унікальним режисером XX століття, використовував своє кіно, створюючи неповторне мистецтво великого художника.
Борис Єгіазарян
▪️Зі смертю Параджанова світ кіно втратив одного зі своїх чарівників. Федеріко Фелліні, Тоніно Гуерра, Бернардо Бертолуччі.
У храмі кіно є зображення, світло і реальність, Сергій Параджанов був майстром і господарем цього храму…
Жан-Люк Годар.
▪️"Колір граната" Параджанова, на мій погляд одного з найкращих режисерів сучасності, вражає довершеністю краси…
Мікеланджело Антоніоні.
~•~ ~•~ ~•~ ~•~ ~•~
Час великодушний і справедливий – він очищає пам'ять, ЗНІМАЄ НАКЛЕПИ ТА ОБРАЗИ З ЗАСУДЖЕНИХ, воскрешає забутих, судить неправедних.
Сергій Параджанов
Режисера реабілітували через 50 років після судилища
Національна комісія з реабілітації за поданням Український інститут національної пам'яті (УІНП) реабілітувала українського кінорежисера вірменського походження Сергія Параджанова. Про це, з нагоди 100 років з дня народження митця, повідомив голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.
Світла пам'ять Майстру храму кіна, Людині – Сергію Параджанову, який жив в радянську епоху, але ніколи їй не належав за своїми переконаннями. Він завжди обирав внутрішню Свободу.
За матеріалами з відкритих джерел Інтернету
__.__.__.__.__.__.__
Сергій Параджанов
Автор: Руслан Малець
Следующая публикация
Нет комментариев