Предыдущая публикация
1994 рік, Крим.
Придушення сепаратистських настроїв, у тому числі в історії з Мєшковим. Що саме довелося робити там особисто вам?
– Це був також випробувальний період для української незалежності. Тому що Росія ніколи не покидала бажання повернути Україну у сферу свого геополітичного впливу будь-яким шляхом. І я скажу, що вона і далі буде намагатися це робити.
Тоді була спроба відділення Криму, «мєшковщина» і так далі. Але потім, коли бліцкриг не вдався, Росія почала застосовувати різні, як зараз кажуть, гібридні методи. Це винищення фінансових ресурсів Криму, проводилися операції по виведенню, у тому числі через фальшиві авізо, всіх активів кримських підприємств до Росії. Окрім цього, відбувався загальний на пострадянському просторі процес криміналізації бізнесу, зв’язків криміналу з владою місцевою і так далі. І Росія використовувала це для того, щоб інфільтрувати туди підконтрольних кримінальних елементів і бойовиків, щоб дестабілізувати ситуацію у різних внутрішньо-кримських процесах.
І в СБУ тоді була створена оперативно-слідча група, яка впродовж досить тривалого часу робила все, щоб припинити дії проти суверенітету нашої країни.
Тоді я була звичайним співробітником оперативно-бойового підрозділу «Альфа», і ми затримували озброєних злочинців. Це були банди, можна сказати, зі зброєю, з грішми для того, щоб здійснювати операції проти України. І було очевидно, що навіть якщо тоді ми припинимо ось це все, що робилося проти України, на майбутнє нам потрібно зробити запобіжники, щоб не сталося у подальшому більш ефективних спроб Російської Федерації.
– Кажуть, що Мєшкова тоді знешкодила СБУ через їдальню. Тобто кишкова інфекція з ним трапилася.
– Міфів багато. Але я скажу так, що коли Мєшков був там, були спроби захоплення адміністративних будівель, у тому числі і адміністративних органів, у тому числі і правоохоронних органів. І наша група на упередження прибула до Криму і зайняла посиленими нарядами будівлю СБУ. Будівлю управління МВС тоді було захоплено сепаратистами. Але завдяки діям СБУ вона була успішно звільнена. І мій чоловік тоді особисто вішав збиту сепаратистами табличку управління СБУ в Криму.
Не знаю, чи міф, чи правда. Але говорять, знову ж таки, таке, що, коли ви працювали в СБУ за часів Віктора Януковича, ви писали доповідні стосовно стану в Криму. І вас за це відсторонили від роботи.
Українська контррозвідка за часів усіх керівників писала аналітичні документи стосовно загроз у Криму
Юлія Лапутіна
– Було так, що навіть українська контррозвідка за часів усіх керівників писала аналітичні документи, які були засновані на певних оперативних даних та аналітичній інформації стосовно загроз. І одна з них, а це приблизно 2008–2009 роки, стосовно того, що відбувається в Криму. І першим висновком нашої роботи оперативної і аналітичної було те, що існує реальна загроза відділення Криму.
На жаль, відбулося так, що була зміна влади на проросійський курс, і ніхто не звернув на це увагу. І нами навіть були розроблені пропозиції, яким чином нейтралізувати ці дії російських спецслужб, багато чого стосувалося не просто якогось фізичного впливу, а й впливу на ментальність. Тому що смислова війна – це частина інформаційної зброї, яку використовує Російська Федерація проти України.
– І тоді вам заборонили цим займатися?
– Тоді нашу групу просто розігнали, я так сказала б.
Тоді я продовжувала працювати і перейшла, як мені було запропоновано, стати одним із керівників «Альфи». Це антитерористичний підрозділ. Окрім того, що я була безпосередньо керівником, мені також тоді запропонували бути представником України в Комітеті Раді Європи по боротьбі з тероризмом. Це правовий комітет, який напрацьовував конвенції. Мене було також введено до складу бюро цього комітету. Небагато представників України є в бюро європейських комітетів.
Але це якраз була вже активна передмайданівська фаза. Пропрацювавши багато років у контррозвідці, я розуміла, що йде інфільтрація проросійської агентури і агентури впливу в українські спецслужби. І це не призведе до нормального розвитку подій. Це було вже перед Майданом. І я написала рапорт про звільнення
Але потім...? Були на Майдані.
– Так, була на Майдані. До речі, працівникам служби, звісно, забороняли бути на Майдані. Але це було свідоме буття на Майдані, тому що це цінності, які завжди підтримувала наша сім’я. Це наші сімейні цінності – Україна, її незалежність, єдність і так далі. У мене прабабуся, прадідусь були репресовані свого часу. Тобто моя родина має таку історію. І на Майдані ми, звичайно, були. Але процес звільнення (може, і добре) досить бюрократизований. Тобто не можна ось так відразу.
– Тобто поки вас звільняли, довелося їхати на схід?
– Поки мене звільняли, то звільнили вже від Януковича Україну. І мені було запропоновано, кажуть, що от завтра знову такі часи, коли потрібно, щоб люди, які мотивовані, знову прийшли до лав. І я, і мій чоловік – ми погодилися і продовжили...
logo-compact
Шукати
пошук за словом...
28 січня 2021, Київ 14:23
СУСПІЛЬСТВО
Про допомогу ветеранам, війну і спецоперації Росії: інтерв’ю з міністром Лапутіною
16 січня 2021, 23:55
Інна Кузнецова
Гість програми «Суботнє інтерв’ю»: Юлія Лапутіна, міністр у справах ветеранів України
Гість програми «Суботнє інтерв’ю»: Юлія Лапутіна, міністр у справах ветеранів України
29
Дивитись коментарі
Юлія Лапутіна – одна з двох жінок-генералів в Україні, брала активну участь у звільненні Краматорська у 2014-му. Вона контррозвідниця, ще в 1990-х боролася з сепаратистами в Криму, свого часу через незгоду з політикою керівництва написала рапорт про відставку і пішла на Майдан. Але, каже, поки тривав бюрократичний процес її звільнення зі служби, то «Україну звільнили від Януковича», а вона поїхала виконувати завдання на Донбасі. Це вона ініціювала акцію «Краматорськ – це Україна», яку підхопили в інших містах. Міністром у справах ветеранів Юлію Лапутіну призначили лише в грудні, одним з найважливіших своїх завдань вона бачить психологічну реабілітацію учасників бойових дій.
Чим займається церква сусідньої держави на окупованих територіях і як буде вирішуватися питання житла для ветеранів? Чи є сексизм в СБУ і як дослужитися до генеральських погонів? Про це і більше Юлія Лапутіна розповіла Радіо Свобода в своєму першому інтерв’ю на посаді міністра у справах ветеранів України.
Інна Кузнецова: Маленька Юля – дівчинка, яка писала вірші, яка займалася художньою гімнастикою, ким мріяла бути?
– Як не дивно, я навіть не знаю, чому, бо у мене в родині не було військових, але мріяла бути військовою.
– Художня гімнастика, чомусь мені думалося, що, можливо, балет... Все-таки хотіли бути військовою?
– Так хотіла моя мама, щоб це був балет. Бо мама – культуролог, мистецтвознавець, але цю мрію їй вдалося втілити тільки на онучці. У мене цей артистизм не викликав такої зацікавленості. Я розглядала спорт як гартування характеру. Мені це дуже допомогло у житті.
– А стріляти Юля коли почала?
– Так випадково сталося, що ми складали в інституті заліки з різних видів спорту, у тому числі це була стрільба. І мене це дуже зацікавило. Саме стрільба з пістолета. Я почала займатися. І я продовжила спортивну кар’єру саме у кульовій стрільбі з пістолета.
– І ця зацікавленість кульовою стрільбою привела вас до СБУ? Як ви потрапили в СБУ?
– Я за рамками залишу певну процедуру, як потрапляють до СБУ. Але певним чином була комунікація з відповідними співробітниками служби, які запропонували мені стати офіцером контррозвідки. Я це сприйняла дуже з зацікавленістю, тому що, окрім спорту, мене цікавили питання міжнародної політики, завжди в сім’ї обговорювалися різні політичні моменти, питання, які стосувалися нашої національної ідентичності. Я розуміла, що мені дуже хочеться туди, де можна захищати державу.
Коли надійшла пропозиція, я погодилася. Там був певний період вивчення. Це така дуже довга процедура.
Запис «Суботнього інтерв’ю»
Запис «Суботнього інтерв’ю»
– Зараз багато дівчат йдуть до війська. І я думаю, що багатьом із них це цікаво. Тому що поганий той солдат, який не мріє стати генералом. То як стати генералом?
– Ви знаєте, ми маємо насправді статистику. Не так багато в Україні жінок-генералів.
– Дві!
– Так. І це, можливо, трошки інше питання: як стати? Але як пройти шлях від, наприклад, звичайного оперативника. Це копітка робота. Більше всього допомагала мені порада батька: не думай, чи ти є чоловіком, чи жінкою – важливо, ти маєш свою мету, маєш досягати певних цілей, просто йти професійно, фахово тими напрямами, які є.
І ось тут я наведу приклад, який колись розповідав мій колега про те, як він служив у відповідних підрозділах ВМС. Приїхав американський корабель до України на навчання, їх повели на екскурсію. Він побачив, що жінки-військові тягнуть канат. І він каже: у мене інстинктивно – допомогти їм. А офіцер американських ВМС каже: ні, це їхня робота, вони її обрали. Так і тут – ти обираєш свою роботу.
І мені хотілося завжди, щоб не було упередженості щодо жінки-чоловіка. Професійні якості, попри все, мають перемагати. Це рівні можливості у досягнені безпеки держави. Тобто, ми рівні, жінки і чоловіки, не просто у правах, а у можливостях захищати державу.
– Можливо, дивне запитання. Про це ходять легенди. Кажуть, що жінки-снайпери кращі, ніж чоловіки, тому що вони більш витриваліші.
– Насправді це також залежить від кожної конкретної людини.
– До речі, а сексизм в СБУ – він як? Кар’єрні сходинки важко було долати? Як чоловіки до цього ставилися?
У військових колективах існують стереотипи стосовно жінок
Юлія Лапутіна
– Я коли прийшла у відділ контррозвідки звичайним офіцером-лейтенантом, відчула таку допомогу з боку колег. Вони ніколи до цього часу не працювали з жінками, які є офіцерами, саме оперативними працівниками. Бо працівники підрозділів технічних забезпечень, звичайно, були. І я дуже вдячна своїм першим вчителям за те, що вони надали мені впевненості. Звичайно, проблеми є. Статистику нікуди ж не подінеш. Представників на керівних посадах жінок у нас не тільки в армії не так багато. До речі, за роки з початку російської агресії стало більше. Тому що, зрозуміло, що там, де важко, там потрібно не думати, хто там буде вирішувати питання, а потрібно, щоб були фахові люди і професійні, і функціональні. І так само, як серед волонтерів, бачите, скільки жінок. І вони активні. Звичайно, певні стереотипи мислення існують стосовно жінок у військових колективах.
– 1994 рік, Крим. Придушення сепаратистських настроїв, у тому числі в історії з Мєшковим. Що саме довелося робити там особисто вам?
– Це був також випробувальний період для української незалежності. Тому що Росія ніколи не покидала бажання повернути Україну у сферу свого геополітичного впливу будь-яким шляхом. І я скажу, що вона і далі буде намагатися це робити.
Тоді була спроба відділення Криму, «мєшковщина» і так далі. Але потім, коли бліцкриг не вдався, Росія почала застосовувати різні, як зараз кажуть, гібридні методи. Це винищення фінансових ресурсів Криму, проводилися операції по виведенню, у тому числі через фальшиві авізо, всіх активів кримських підприємств до Росії. Окрім цього, відбувався загальний на пострадянському просторі процес криміналізації бізнесу, зв’язків криміналу з владою місцевою і так далі. І Росія використовувала це для того, щоб інфільтрувати туди підконтрольних кримінальних елементів і бойовиків, щоб дестабілізувати ситуацію у різних внутрішньо-кримських процесах.
І в СБУ тоді була створена оперативно-слідча група, яка впродовж досить тривалого часу робила все, щоб припинити дії проти суверенітету нашої країни.
Тоді я була звичайним співробітником оперативно-бойового підрозділу «Альфа», і ми затримували озброєних злочинців. Це були банди, можна сказати, зі зброєю, з грішми для того, щоб здійснювати операції проти України. І було очевидно, що навіть якщо тоді ми припинимо ось це все, що робилося проти України, на майбутнє нам потрібно зробити запобіжники, щоб не сталося у подальшому більш ефективних спроб Російської Федерації.
– Кажуть, що Мєшкова тоді знешкодила СБУ через їдальню. Тобто кишкова інфекція з ним трапилася.
– Міфів багато. Але я скажу так, що коли Мєшков був там, були спроби захоплення адміністративних будівель, у тому числі і адміністративних органів, у тому числі і правоохоронних органів. І наша група на упередження прибула до Криму і зайняла посиленими нарядами будівлю СБУ. Будівлю управління МВС тоді було захоплено сепаратистами. Але завдяки діям СБУ вона була успішно звільнена. І мій чоловік тоді особисто вішав збиту сепаратистами табличку управління СБУ в Криму.
Юрій Мєшков, перший президент Криму
Юрій Мєшков, перший президент Криму
– Не знаю, чи міф, чи правда. Але говорять, знову ж таки, таке, що, коли ви працювали в СБУ за часів Віктора Януковича, ви писали доповідні стосовно стану в Криму. І вас за це відсторонили від роботи.
Українська контррозвідка за часів усіх керівників писала аналітичні документи стосовно загроз у Криму
Юлія Лапутіна
– Було так, що навіть українська контррозвідка за часів усіх керівників писала аналітичні документи, які були засновані на певних оперативних даних та аналітичній інформації стосовно загроз. І одна з них, а це приблизно 2008–2009 роки, стосовно того, що відбувається в Криму. І першим висновком нашої роботи оперативної і аналітичної було те, що існує реальна загроза відділення Криму.
На жаль, відбулося так, що була зміна влади на проросійський курс, і ніхто не звернув на це увагу. І нами навіть були розроблені пропозиції, яким чином нейтралізувати ці дії російських спецслужб, багато чого стосувалося не просто якогось фізичного впливу, а й впливу на ментальність. Тому що смислова війна – це частина інформаційної зброї, яку використовує Російська Федерація проти України.
– І тоді вам заборонили цим займатися?
– Тоді нашу групу просто розігнали, я так сказала б.
Тоді я продовжувала працювати і перейшла, як мені було запропоновано, стати одним із керівників «Альфи». Це антитерористичний підрозділ. Окрім того, що я була безпосередньо керівником, мені також тоді запропонували бути представником України в Комітеті Раді Європи по боротьбі з тероризмом. Це правовий комітет, який напрацьовував конвенції. Мене було також введено до складу бюро цього комітету. Небагато представників України є в бюро європейських комітетів.
Але це якраз була вже активна передмайданівська фаза. Пропрацювавши багато років у контррозвідці, я розуміла, що йде інфільтрація проросійської агентури і агентури впливу в українські спецслужби. І це не призведе до нормального розвитку подій. Це було вже перед Майданом. І я написала рапорт про звільнення.
– Але потім...? Були на Майдані.
– Так, була на Майдані. До речі, працівникам служби, звісно, забороняли бути на Майдані. Але це було свідоме буття на Майдані, тому що це цінності, які завжди підтримувала наша сім’я. Це наші сімейні цінності – Україна, її незалежність, єдність і так далі. У мене прабабуся, прадідусь були репресовані свого часу. Тобто моя родина має таку історію. І на Майдані ми, звичайно, були. Але процес звільнення (може, і добре) досить бюрократизований. Тобто не можна ось так відразу.
– Тобто поки вас звільняли, довелося їхати на схід?
– Поки мене звільняли, то звільнили вже від Януковича Україну. І мені було запропоновано, кажуть, що от завтра знову такі часи, коли потрібно, щоб люди, які мотивовані, знову прийшли до лав. І я, і мій чоловік – ми погодилися і продовжили...
– І ви полетіли у Краматорськ. Ви ще тоді не знали, куди доведеться потрапите?
– Якщо чесно сказати, ми взагалі не знали, куди ми полетіли. Тобто нам було сказано, що це буде один із регіонів. Чіткого завдання не було.
Тут треба уточнити, що на період, коли Янукович втік, а потім були сформовані нові органи з новими людьми, не було чіткого управлінського налагодженого механізму. Воно і не могло так бути. Тому що люди отримали руїну фактично, і треба було щось з цього робити. А тут вже і агресор на кордонах. В дуже складний період потрапила Україна.
Ми вилетіли військовим літаком, а потім вже діставалися на гелікоптерах і дізналися, що ми в окупованому місті. Це не зразу було зрозуміло. Ми сіли в Києві на Іл-76 разом з «Альфою», з підрозділами АТЦ і з представниками від кожного підрозділу служби. І мали приземлитися в Харків, як казали нам потім. Ми як виконавці, офіцерський склад, не знали. Але так виявилося, коли відкрилася рампа цього літака, що ми знаходимося в Донецьку. І ми до цього часу не знаємо, чи це помилка, чи це задум. Люди, відповідно, не мали протоколу, як реагувати. Потім вилетіли знову до Харкова і вже гелікоптерами дісталися до Ізюму.
Перший штаб АТО, Ізюм, 2014 рік
Перший штаб АТО, Ізюм, 2014 рік
До речі, в мене є фото прообразу першого штабу АТО. Це такий собі кунг, який привезли за допомогою нашого райвідділу з Ізюму. І там влаштували щось на кшталт точки, де можна увімкнутися в електромережу, включити комп’ютер, набрати якісь документи і так далі. Тобто це було все таке спонтанно-хаотичне.
– Я трошки знаю, чим вам доводилося там займатися. Але не знаю, про що з того, що ви робили в окупованому на той час Краматорську, можна говорити?
– Те, що можна розказати, і те, що я вважаю дуже важливим, щоб люди знали. Бо історія краматорського аеродрому, аеропорту так не висвітлювалася.
Юлія Лапутіна на Краматорському аеродромі, 2014 рік
Юлія Лапутіна на Краматорському аеродромі, 2014 рік
Урок на майбутнє для жителів України – це те, що коли є воля громадянського суспільства і є воля притомних військових, які патріотично налаштовані, звільнити місто, то навіть за відсутності досить чіткої командно-управлінської системи це можливо зробити.
Я пишаюся тими громадянами, які проживали на той момент в Краматорську і прорвалися крізь сепаратистський блокпост так званий до нас, дізнатися, хто ми. Коли вони дізналися, що ми – українські військові, то вони забезпечували нас не тільки їжею. Вони казали: хлопці і дівчата, ви тільки прилетіли, будь ласка, зробіть щось, щоб наше місто стало вільним. Ми зробили, наприклад, ось листівки. І вони мені кажуть: Юлю, знайди гелікоптер, розкидай. Я не маю жодного стосунку до Повітряних сил, але...
– Ви знайшли?
– Дивлячись на них, що вони змогли зробити в окупованому місті, ми знайшли і розкидали. Це вже відома історія, цей гелікоптер був обстріляний. Ми не мали спеціального обладнання для того, щоб розкидати листівки. Я посадила туди своїх колишніх колег, у тому числі свого на той момент майбутнього зятя. Вони розкидали це над Слов’янськом. І миттєва реакція російських ЗМІ була наступного дня, що українські спецслужби розкидали листівки, оброблені «наночастинками», зараз йдуть аналізи, бо людям стає погано. Тобто росіяни навіть не думали, що ми будемо хоч якось проактивними.
Я дуже вдячна в цьому жителям Краматорська. Я кожного разу в день звільнення міста приїжджаю, з радістю спілкуюся, згадую, як вони це робили з ризиком для життя.
Кілька років тому ви проводили один із круглих столів у Покровську, де говорили про роль церкви Московського патріархату в цих подіях, про початок розслідування стосовно церковних діячів і про те, що російські спецслужби вербують священнослужителів, і ті виступають як проповідники ідей російської держави, а іноді і інших дій. Чим закінчилася ця справа? Зокрема, Святогірську лавру звинувачували в тому, що там була зброя і багато чого іншого.
У Святогірській лаврі на власні очі бачила російських спецслужбівців з російською зброєю
Юлія Лапутіна
– Ми розуміємо, що у нас держава відокремлена від церкви, церква від держави. Але Росія системно навіть на доктринальному рівні позиціонує церкву як елемент м’якої сили, яка змінює поведінку населення тієї держави, де вона знаходиться, в інтересах Росії. Про Святогірську лавру можна багато чого розповідати, але я сама туди виїжджала, ще коли була в окупованій Донеччині. І я на власні очі бачила там російських спецслужбовців. Скажемо так, спецпризначенців.
Коли там кажуть, що було чи не було. Ми це доповідали в штаб АТО на той момент. Які рішення ухвалювалися – я не знаю. Але так було. З російською зброєю, з радіостанціями, з перемовинами з підрозділами, які знаходилися поблизу кордону з Україною з російської сторони. Це те, що ми бачили на власні очі.
Свято-Успенська Святогірська лавра – православний чоловічий монастир у Святогірську (Донецька область)
Свято-Успенська Святогірська лавра – православний чоловічий монастир у Святогірську (Донецька область)
– Ходять чутки, що в СБУ є фотографії священників – одна і та ж людина в одному місці в рясі, а в іншому – у військовій формі.
– Таких прикладів дуже багато. До речі, це не тільки в Україні відбувається. Ми можемо подивитися, як вони діють в інших країнах світу. І випадково так виявляється, що іноді в деяких країнах їх офіцери безпеки посольства разом зі священниками, які у цій же ж країні представляють нібито релігійну російську громаду, навчалися в одному виші, який афілійовані зі спецслужбами Російської Федерації. https://www.radiosvoboda.org/a/interview-laputina/31049016.html
Следующая публикация
Комментарии 1