Предыдущая публикация
Соцмережі продовжують мусувати тему ножового бою між нашим пораненим бійцем та окупантом.
На росії з цього якута вже ліплять національного героя. Ледве не черговий богатир сучасності, Александр Матросов, Марат Казей та Валентина Терешкова в одному флаконі…
Відео їх поєдинку важке. Дуже. Навіть розвідник всіх часів, а заодно і найкращій льотчик сучасності на псевдо Люся, вставив свої пʼять копійок розписавши помилки нашого бійця. Ну куди ж без такого фахового диверсанта який чомусь все далі і далі від війни. А так би він показав клас, навіть не сумнівайтесь.
Страшно? Шокуюче? Так! Але ж ми побачили лише тисячну долю одного відсотка війни, бо схожі ситуації, (назвемо це так), трапляються скрізь. Щодня. Щогодини. Щохвилини. Щосекунди. Війна. На всіх напрямках. І в той же час існують сотні тисяч історій перемоги. Маленької, можливо навіть непомітної, але перемоги! Десь наші оператори ССО, відпрацювали на відмінно, не залишивши жодного шансу окупантам. І скільки тих же якутів, удмуртів та інших… «братів» залишились в українських посадках після зустрічі із лезами вовкулаків? Десь один український хлопець самотужки стримує штурм своєї еспєшкі. Про це говорять блогери і… все. Чомусь суспільство швидко забуло про героїчну оборону протягом декількох тижнів, в оточені, одного бліндажу бійцями НГУ. І це вже сюжет для блокбастера. Як цих хлопців відмітила держава? Питання риторичне.
Коли прочитав про іншу довготривалу оборону іншого бліндажу, де бились три майже пенсіонери, молодшому з яких 52 роки (якщо не помиляюсь), просто офігів. Звичайні українські чоловіки, які точно не спецназівці, рейнджери і ще там хтось, в оточені днями рубились із орками і вийшли переможцями. Хтось про це чув на рівні держави? Ні. В соцмережах поговорили. Пару лайків поставили і все.
А на росії із цим якутом, (який переміг вже пораненого українського воїна), будуть носитись ще довго. Ток-шоу. Продаж реплік його ножа сотнями тисяч, футболки із зображенням, цукерки з його лайна, мін@т від Марго в прямому етері, памʼятники, фільми і так далі… Там вміють грати в образ героя. Ми на жаль ні. Навіть там, де нічого не треба вигадувати. Навіть там, де від героїчного вчинку перехоплює подих. Не вміємо. Державі це не цікаво. І в цьому також ми програємо на полі інформаційної війни. На жаль…
Шалений Кiт
Следующая публикация
Нет комментариев