Дивлюся на небо і мрію про просте — обійняти рідних, побути вдома, заснути без вибухів.

Ми воюємо за життя, а не за паради. Коли чую про плани святкувати 7-8 червня, стає порожньо всередині, здається, нас забувають. Я не проти людей, але за своїх братів і сестер, за тишу для тих, хто не повернувся, за країну, яка пам'ятає про війну. Прийди 7 червня в центр Києва не з гнівом, а з серцем. Сказати: ми з тобою, хлопці. Ми не забули.