Предыдущая публикация
Іллі у нас не святкували, але нічого важкого також не робили.
Найважчою роботою, яка робилася в цей день було квашення вòгирків. Так-так, саме вòгирків, а не огірків. Боронь Боже було їх назвати огірками при дідові Юзькові. Дід не переносив цього слова. Чому-не казав. Може тому, що воно одне із тих небатьох слів, які він залишив у своєму словесному запасі після переселення із Перемишля на Тернопільщину.
До квашення вòгирків дід з бабою Гануською готувалися заздалегідь, тобто за день-два до Іллі. Дід випарював велику, десь літрів на двісті, дубову бочку, змайстровану йому в дарунок сватом Грицем, ще тим "бочкарем". З самого ранку дід викочував бочку, як називав він її, діледку*, насеред подвір'я. В казані вже кипіла вода. Квач із полину, рум'янку і чорнобилю перев'язаний шовковою дратвою також висів на клинку під навісом. Той квач служив дідові замість мийки, бо як можна було хоч подумати, щоб чухати діледку дротяною сіткою. "Як можна торкатися природного неприродним?"- запитував строго дід бабу Гануську, коли та старалася підсунути дідові магазинні "дротики", щоб прискорити процес, чи то облегшити труд.
Следующая публикация
Нет комментариев