Ні, я не можу пам’яті продати

Старенька хата поруч при долині
В вечірню пору вікнами мовчить,
Немає мами більше в цій хатині
Вона із татом в вічності вже спить.
Гніздо батьківське тихо помирає,
Онуки й діти випурхнули в світ
Та тільки серце спокою не знає,
Пустує хата вже багато літ.
А люди просять все її продати
Та я не можу пам’яті продать ,
Бо біля хати батько мій і мати,
Як вартові зі свічкою стоять.
Ні, я не можу пам’яті продати,
Вона немає виміру й ціни,
Тому й спішу до батьківської хати,
А поруч завжди внуки та сини.
Жевріє в серці ще в мене надія,
Гніздо родинне знову оживе,
Ростуть онуки, зріє чиста мрія,
Що тут життя зародиться нове.
І як колись носитиме лелека
Маленьких діток кожної весни,
Приїдуть гості зблизька і здалека
І заспівають пісеньку вони.
Про нашу славну неньку Україну
Та про чудовий наш Волинський край,
І навіть мама з татом в цю хвилину
Прилинуть з неба вітром через гай.
І засміється вікнами хатина
А поруч з нею виросте нова,
Пройдуть роки, помножиться родина
І пам'ять предків буде тут жива.
Ні, я не можу пам’яті продати,
Вона немає виміру й ціни,
Тому й спішу до батьківської хати,
А поруч завжди внуки та сини.