Предыдущая публикация
ЖИТТЯ ЧАСТИНА, ПОЕТИЧНОЇ ДУШІ,
ЛИШАЄТЬСЯ НА СТОРІНКАХ МОЄЇ ДОЛІ...
РОЗМОВИ ЩИРІ ЛЛЮТЬСЯ У ВІРШІ,
СПЛІТАЮЧИСЬ В ОДНЕ ШИРОКЕ ПОЛЕ.
БЕЗМЕЖНИЙ ПРОСТІР, ЩО ЗА ДЕНЬ НЕ ПЕРЕЙТИ,
ВОНО РОЗКИНУЛОСЬ НА ДОВГІЇ ЛІТА.
І СКІЛЬКИ МАЮ ЩАСТЯ ЩЕ ПО НЬОМУ ЙТИ?
СКІЛЬКИ НА КРИЛАХ ЗМОЖУ Я ЛІТАТЬ?
ЛИШ НЕБО ЗНАЄ У СВОЇМ БЛАКИТТІ,
ТВОРЕЦЬ ВСЕВИШНІЙ, НА ВСЕ ВИЩА ВОЛЯ.
ПРИЙМАЮ ДОЛЮ І ДУША ВІДКРИТА,
СТУПАЮ ДНЯМИ НА ЖИТТЄВІМ ПОЛІ...
ЯК ПОРИ РОКУ ЗМІНЮЮТЬСЯ БАРВИ,
ТО СОНЦЕ СВІТИТЬ, А ТО ЛЛЮТЬ ДОЩІ.
ТО ГРІМ ГРЕМИТЬ, НЕМОВ ЛИТАВРИ,
А ТО ЗНОВ ТИША З МИТТЮ РАДОЩІВ.
В УСЬОМУ Є СВОЯ НАУКА
І ДОСВІД ЛІПИТЬ НАС, МОВ СКУЛЬПТОР.
І ПОЛЕ ПЕРЕЙТИ НЕ ЛЕГКА ШТУКА,
Й НЕ РАЗ НАДХОДИТЬ ДІЯМ СТУПОР.
ТА Й ЦЕ МИНАЄ І ЛИШЕ ВПЕРЕД,
ЗНІМАЮЧИ З ПЛЕЧЕЙ ТЯГАР ВІРШАМИ.
ГІРКИМ БУВАЄ І СОЛОДКИЙ МЕД...
А Я ІДУ Й ЖИВУ ПІД НЕБЕСАМИ.
23.10.2021
НАТАЛЯ ПРОСТЯКОВА
Следующая публикация
Нет комментариев