Предыдущая публикация
«Цей людський гурт примусив нас дрижати під час своїх концертів і нагадав, що на цім Божім світі існує нація, якій ім'я Україна… Сорок виконавців виспівали свою тугу за широкими степами ніжною мовою музики, залишили по собі світлий чар найчистішого мистецтва і поклик до свободи!
», – часопис «Gazeta de noticias» про виступ «Українського Національного Хору».
26 грудня 1922 року «Український Нацiональний Хор» під керівництвом Олександра Кошиця виступив у Мехіко на стадіоні «Пляца де Торос». Концерт встановив на той час світовий рекорд – понад 32 тисяч глядачів.
«Перший раз в житті я шкодую, що у мене немає другої руки і я не можу вам плескати», – сказав президент Мексики Альваро Обреґон. Руку він втратив на війні. Президент зізнався, що був би щасливий надіслати такий хор ворогам Мексики і перетворити їх на національних друзів.
У Мексиці уряд просив Олександра Кошиця лишитись і за державний кошт працювати з національною музикою. Легендарний диригент відмовився займатися іноземними піснями.
Українська хорова капела під керівництвом Олександра Кошиця була створена музичним відділом Міністерства освіти та мистецтв УНР за дорученням голови Директорії Симона Петлюри 25 січня 1919 року для просування ідеї незалежної України та популяризації української музичної культури за кордоном та мала назву «Українська Республіканська Капела». 24 березня 1919 року «Українська Республіканська Капела» вирушила на гастролі за кордон. До кінця липня 1920 року Капела концертувала з великим успіхом у країнах Європи – Чехословаччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Голландії, Англії й Німеччині. В подальшому учасники «Української Республіканської Капели» створили три окремі хори. Основна частина колективу під проводом Олександра Кошиця створила «Український Національний Хор».
Шалений успіх супроводжує світове концертне турне «Українського Національного Хору» під орудою Олександра Кошиця. Колектив несе у світ дух вільної України, здобуває чергові симпатії слухачів і розповідає свою сакральну історію.
«Якось на Різдво милостивий Бог зібрав синів різних націй і виявив бажання з кожним заприязнитись за допомогою особливих дарунків: дітям Великої Британії подарував Завзятість, французам – Красномовність, італійцям – Образотворче мистецтво, швейцарцям – Гостинність, а німцям – Точність. Поблагословивши і відпустивши всіх з дарами, Він раптом почув тихенький плач дитини, що сховалась у найвіддаленішому куточку раю. «Хто ти?», – запитався Творець. – «Я син України, але не насмілююсь явитись на очі Божі через свою убогість». Господь стривожився, що пороздавав усе, що мав, але одразу ж винайшов новий, особливий дарунок для українця – Пісню, і заповів: «Вона приноситиме утіху синам України у всіх їхніх життєвих випробуваннях», – ця легенда друкувалась у програмці виступу «Українського Національного Хору».
Описана «історія стосунків» українського народу зі своїм Творцем і без друку зчитувалась з гастрольного репертуару «Українського Національного Хору» у кожній країні, підкреслюючи не лише історичні випробування, які випали на долю українців, але й здатність нашої нації за допомогою пісні опанувати себе і навіть більше – полонити своєю пісенною дипломатією серця інших народів.
На світлинах: концерт «Українського Національного Хору» на стадіоні «Пляца де Торос» в Мехіко 26 грудня 1922 року.
Следующая публикация
Нет комментариев