Предыдущая публикация
До тих, кому в ці свята важко відчувати радість, хто не має сили вдягати маску нормальності, хто стримує сльози, щоб не засмучувати інших.
До тих, хто більше ніколи не зможе приїхати в батьківський дім, бо дому більше немає, або батьків уже немає. До тих, хто розділить вечерю з побратимами під звуки канонади, несучи свій біль і тягар війни. До тих, хто проведе ці свята лише зі спогадами, фотографіями і флешбеками про тих, хто вже ніколи не скаже: «Все буде добре». До тих, хто зараз веде свої битви — видимі чи приховані, які іншим незрозумілі.
Ви не самі. Навіть коли відчуття самотності випалює душу, коли здається, що ви відірвані від світу, людей і власних почуттів, ви не самі. Ваш біль справжній. Ваша боротьба справжня. Ви маєте право на свої почуття і емоції.
У давніх традиціях зимові свята були часом вшанування тих, кого з нами вже немає. Це була вдячність за їхнє життя, пам’ять про них і віра в те, що саме вони дали нам силу дожити до цього моменту. Ми продовжуємо їхній шлях, несучи їхню мудрість, любов і силу.
Ці свята — не лише про радість і веселощі. Вони також про пам’ять, вдячність і зв’язок із тими, хто тепер живе в наших серцях. Нехай навіть у найтемніші часи ви знайдете в собі іскру, яка буде підтримувати вас і допоможе рухатися вперед. Ви не одні.
Мирного і тихого вам Різдва і першої зірки надії яка нагадає, що все колись буде добре.
Следующая публикация
Нет комментариев