Предыдущая публикация
Це мій Кривотин 1
Перебирав старі диски і знайшов такі записи, датовані початком 20008т року.
Історична довідка населеного пункту с. Кривотин:
Походить назва від прізвища козака, який прийшов у сюди XVII столітті. Мав скривлену статуру і прізвисько Тин. Побудував на цьому місці хатину. От люди і говорили, - «ідемо до кривого Тину»; звідси і назва – Кривотино.
Найстаріший житель села Кривотино Скобельський Франц Вікентійович, народжений 28 липня 1912 року, розповідає:
«Пам’ятаю голодомор 1932-1933 років. Кількість померлих в голодомор важко підрахувати, в основному померли ті, кого «розкуркулили». Люди пухли з голоду. По чотири гроби везли на кладовище. У жінок в косах шукали насіння, чи не заховане. Зривали підлоги і видивлялись там. Забирали все, що могли, навіть те, що залишалось на насіння. Якщо була в кого корова так ті і виживали, їли ягоди з молоком, то і не пухли. В основному шукали кропиву, дикий буряк, від якого люди були ніби в дурмані. Дуже тяжко забувати.
Пам’ятаю війну. Як в село прийшли німці, кругом стояли німецькі колонії, мене і мою дружину забрали в Германію (тоді вона ще не була мені дружиною). Ми одружились з нею у Германії і вінчались в місті Зіген. Три роки були в Германії, варили труби для водоканалів. Серед німців були і хороші люди, допомагали нам. Багато не повернулось з Германії – хто не міг працювати, хворів - розстрілювали.
Пам’ятаю ще колись міняли прізвища. Був у мого батька сусід на прізвище Смика, так він пішов до пана, щоб той записав йому інше прізвище. Пан загадав привести йому рябу кобилу. Сусід так і зробив і отримав прізвище Кучинський. Отак колись міняли прізвища.
Іще пам’ятаю як на початку 1920 року громада в с. Кривотино розпочала будівництво костьолу. Засновником костьолу був ксьондз Хмельницький Зігмонт. Дерево на будівництво костьолу надавали люди з навколишніх сіл. Велику допомогу надавала громада з с. Мали Кривотино, приймаючи активну участь у будівництві. Костьол будували п’ять років. Відкриття відбулось у 1925 році 29 червня на святих Петра і Павла.»
Свідчення жительки с. Кривотино Аніс овець М. І. :
« Довгий час у цьому храмі правив службу ксьондз Вільк Марцін Хілярій, він же і настоятель. Потім його забрали до в’язниці. Сім років провів в Сибірі та Казахстані. В багатьох людей вимагали фальшиві свідчення проти о. Вілька. Помер отець Вільк Марцін Хілярій 31 грудня 1998 року о 23 годині 40 хвилин на території Польщі. Такі були тоді часи
Коли народжувалась дитина. То записували в храмі і священик давав документи про народження, а сільської Ради тоді ще не було. Всі документи зберігались в обласному ЗАГСі (зі слів Скобельського Ф. В.).»
Згідно свідчень старожилів в 1920 році в Кривотині була відкрита початкова школа. Перший вчитель Желізко Семен Костянтинович 1894 р.н..
Перед війною була створена семирічна школа, яка знаходилась в центрі села в красивій двоповерховій будівлі. В період війни школа згоріла, вогнем було знищено і всю шкільну документацію. В 1945 році в пристосованому приміщенні була відкрита нова семирічна школа, директор Бульбенюк Федір Іванович. Є відомості, що семирічній школі були підпорядковані (1951-1952) яменецька, Кривотинська, Малокривотинська, Косаківська початкові школи. Пізніше вони були приєднані до Кривотинської середньої школи. В 1954 році односельчанами була відбудована казарма колишньої військової частини в якій і розмістили школу. В цій школі в 1959-1960 навчальному році навчалось 304 дитини, в 1963-1964 н.р. – 370 дітей. Найбільше число випускників було в 1966 році -95 дітей. З часу відкриття в у 1957 році середньої школи по 2006 рік закінчило цю школу 1606 учнів.
Серед колишніх випускників школи є люди з великими званнями:
Кучинський – генерал;
Шпеко – полковник;
Вертійчук – полковник, кандидат с/г наук;
Одруженко – полковник;
Одруженко – полковник;
Ніцевич – полковник;
Гошко – полковник;
Іскра – полковник, командир військової частини;
Островськи – підполковник;
Борушевський – полковник;
Скобельський – кореспондент газети «Правда».
І це далеко не весь список.
Следующая публикация
Комментарии 24
Перебирав старі диски і знайшов такі записи, датовані початком 2008 року. Ця частина про моє маленьке село, яке завжди матиме багато місця в моєму серці!
Історична довідка населеного пункту Малий Кривотин.
Село з’явилось близько 200 років тому, коли за наказом уряду сюди було переселено людей з Польщі, що мали обживати нові землі. Новосели звільняли територію від лісу і ставили свої житла. Але хати більш нагадували будки, від цього і пішла перша назва поселення – Будки. Обживали землі і розселялись хуторами. Тому на сьогодні довкола села існують урочища, назва яких пішла від призьвиськ, прізвищ або імен тих, що колись там проживали. Так на південному сході є «Юлине селище», ліс, що має назву «Клюки» ( за переказами людей Клюка був багатою людиною і закопав своє багатство на своєму селищі). На схід розташована Великоднє болото (назва пішла від такої історії: перші поселенці пішли обстежувати ліс. Вони перейшли річку, та була пізня година і вони вирішили заночувати в...ЕщёЦе мій Кривотин 2
Перебирав старі диски і знайшов такі записи, датовані початком 2008 року. Ця частина про моє маленьке село, яке завжди матиме багато місця в моєму серці!
Історична довідка населеного пункту Малий Кривотин.
Село з’явилось близько 200 років тому, коли за наказом уряду сюди було переселено людей з Польщі, що мали обживати нові землі. Новосели звільняли територію від лісу і ставили свої житла. Але хати більш нагадували будки, від цього і пішла перша назва поселення – Будки. Обживали землі і розселялись хуторами. Тому на сьогодні довкола села існують урочища, назва яких пішла від призьвиськ, прізвищ або імен тих, що колись там проживали. Так на південному сході є «Юлине селище», ліс, що має назву «Клюки» ( за переказами людей Клюка був багатою людиною і закопав своє багатство на своєму селищі). На схід розташована Великоднє болото (назва пішла від такої історії: перші поселенці пішли обстежувати ліс. Вони перейшли річку, та була пізня година і вони вирішили заночувати в лісі. Діло було під Великдень, от і болото отримало назву Великоднє). На північ розташована Ніцевичивське селище, Дубова піч, Волосаха, Живі кринички, Стовпецьке, Морози. Стовпецьке має свою історію: колись це було село, так як і Малий Крушин та Крушин. Ці села зникли, але вони тісно пов’язані з Малим Кривотином. Старожили говорять, що в селі був зїзжий двір, банк, корчма. Цегляний будинок корчми стояв до сьогоднішніх днів. В одній половині будинку жили євреї, а інша служила як корчма.
За переказами люди жили бідно. На першій порі доводилося користуватись дерев’яними знаряддями, зміни в житті відбулися тоді, коли в цих землях в Стовпець кому, М. Крушині, Крушині поселилися німецькі колонії. Вони привезли в село вози з металевими ободами, манеж для молотіння, олієбійню. Німці були працьовиті люди, так говорять старожили села. З часом село перейменовано в Колцький Кривотино, бо відносилося до Колцьких. З корчми зробили клуб, а на місці банку – магазин і школу (викладали польською мовою).
Розповідає Скобельська Камілія 1923 року народження:
«Пам’ятаю голод, кількість померлих важко підрахувати. В основному померли з голоду ті, у кого не було корови. Мій батько помер з голоду, а через три дні померла і мати. Моя ж родина була розкуркулена. Забрали коні, корову, свині, все що було. Мене прийняла баба Хомутовська Антоніна».
В кінці 1935 року деякі сім’ї переселили до Казахстану.
Най більше сімей вивозили в Херсонську область. Репресація пройшла селом в 1937-1938 роках. Багато Малокривотинців було репресовано. (Зі слів Журавської Розалії)
За репресацією настав час укрупнення сіл за рахунок хуторів. Всі будинки, що були розкидані по хуторах, приказним порядком звозилися до села., село Стовпецьке, в якому була німецька колонія, також приєднали до Малого Кривотина. Люди заново зводили свої будівлі в селі. На місці Стовпець кого залишилось лише Стовпецьке поле та німецькі могили.
Фашистські війська увійшли в 1941 році в село досить швидко і несподівано. Вони грабували все, що могли. Багато молоді забрали до Німеччини, люди змінювали свої роки народження, ховалися, втікали. По закінченню війни люди з усіх куточків країни стали повертатись додому.
В 1946 році стали забирати хлопців для підняття індустрії Донбасу. Не всі витримали тяжкої роботи з малим пайком. Хто був сильніший – втікав, а вже в селі судили їх за самовільне повернення. Так було засуджено Цалко Й, Тичина А, …
В селі була початкова школа, клуб, магазин, бібліотека, ясла. З часом стала перша бригада.
Сьогодні це маленьке село, з запустілими полями і лісами, де бродить багато дичини. До села підходять вовки, дикі кабани.
З самого ж села у світ пішло багато хороших, талановитих людей. А на тепер це тільки спогад і біль…
Перебирав старі диски і знайшов такі записи, датовані початком 2008 року. Куди ж без сусідів!
Історична довідка населеного пункту Яменець:
Перша хата на селі була побудована сім’єю Гонгало Фабіяна, самого ж села ще не було. Люди жили по волоках. Так тоді називали поселення, в яких хата від хати стояли на відстані 2-3 кілометрів. Потім переїхали з Ягоденки (Володарського району). Тоді люди стали з’їжджатись зі своїх волоків до купи.
Розповідає Гонгало Броніслава Мартинівна 1918 року народження:
«Я сама проживала в с. Крушин, але добре все пам’ятаю. Як люди перевозили своє майно, як починали будувати будинки. Назва Яменець пішла від того, що кругом по волоках були такі камені, як на кар’єрі, землі були не родючі, а тут де зараз Яменець, була низина, як у ямі. Так і почали говорити Яменець. Дуже добре пам’ятаю голод. Забирали все, що було, не дивились чи є діти чи не має. Сушили картоплю, жолуді а потім все це терли і їли млинці. З липи цвіт їли, домішували кропиву,...ЕщёЦе мій Кривотин 3
Перебирав старі диски і знайшов такі записи, датовані початком 2008 року. Куди ж без сусідів!
Історична довідка населеного пункту Яменець:
Перша хата на селі була побудована сім’єю Гонгало Фабіяна, самого ж села ще не було. Люди жили по волоках. Так тоді називали поселення, в яких хата від хати стояли на відстані 2-3 кілометрів. Потім переїхали з Ягоденки (Володарського району). Тоді люди стали з’їжджатись зі своїх волоків до купи.
Розповідає Гонгало Броніслава Мартинівна 1918 року народження:
«Я сама проживала в с. Крушин, але добре все пам’ятаю. Як люди перевозили своє майно, як починали будувати будинки. Назва Яменець пішла від того, що кругом по волоках були такі камені, як на кар’єрі, землі були не родючі, а тут де зараз Яменець, була низина, як у ямі. Так і почали говорити Яменець. Дуже добре пам’ятаю голод. Забирали все, що було, не дивились чи є діти чи не має. Сушили картоплю, жолуді а потім все це терли і їли млинці. З липи цвіт їли, домішували кропиву, лободу в їжу, бо все зерно забрали. Вжили тільки ті, що були сильніші. У мене померли батько і мати. Померли Кучинський Франко і його син, Барановський Василь і його дружина Павліна.
Приблизно в 1937 приєдналась бригада з села Близнеця, Крушин до яменецької бригади, зібрали збори і вибрали головою німця Оліх Олександра, він був гарним господарем. В селі стояла колись німецька колонія, німці були великі хазяї, мали смолярню. Довго він господарював а потім захворів і помер. Тоді люди обрали з Чернігівської губернії Панруга Костянтина.
У 1937-1938 році прийшли репресії. Було репресовано багато людей. Пам’ятаю репресували Завадського Бориса; він був на своєму городі, прямо з города і забрали. Люди говорили, що цих людей возили на Золоті Піски. Звідтиля ніхто не повернувся.
Фашистські війська ввійшли в село Яменець, забрали тоді багато молодих людей до Німеччини. Хто був одружений а хто ні на це не дивилися. Пам’ятаю забрали таких, як Тичина Надія, Завадська Єфросія, Кононович Надія, Житецька Юзя. Приходилось там дуже тяжко працювати. Німці самі були різні по відношенню до наших людей – були добрі, були й жорстокі. Багато яменецьких людей не повернулось з війни. Пам’ятаю добре, що не повернулись Тичина Семенон, мій чоловік Беляк Павло, Котвицький Петро, Барановський Миколай, Шевченко Яків.
В селі була школа, де навчались не тільки діти, а й дорослі. Спочатку це була маленька хатинка Кубинського Тофіля. А вже в 1930 році була побудована початкова школа. На пам’ятаю хто був першим директором, але знаю, що довгий час був Овсійчук Іван Михайлович. Добре пам’ятаю розповідали, що перший клуб побудували в 1920 році. Були дитячі ясла, бібліотека.»
Село Яменець було велике гарне село, було дві бригади, люди були працьовиті. А сьогодні це село стало зовсім маленьке, запустілі поля, все навкруги позаросло лісами.
Перебирав старі диски і знайшов такі записи, датовані початком 2008 року.
Ви їх знаєте!
Семенко Катерина Федорівна, народилась в 1931 році в сімї колгоспників. Після закінчення Бондарівської семирічної школи Корост енського району поступила навчатись до Коростишівського педагогічного училища,, яке закінчила в 1951 році по спеціальності вчитель початкових класів
15 серпня 1951 року наказом Ємільчинського районного відділу освіти Була направлена на роботу в Кривотинську семирічну школу. В даній школі пропрацювала 40 років. В 1955 році закінчила Ровенський державний учительський інститут і одержала звання учителя математики і фізики 5-7 класів семирічної та середньої школи. В 1964 році заочно закінчила Житомирськи державний педагогічний інститут ім.. І.Я.Франка по спеціальності «математика».
За сумлінну педагогічну роботу в 1970 році була нагороджена юбелейною медаллю «100 років з дня народження В.І.Леніна». а в 1976 році наказом Президії Верховної Ради СРСР була на...ЕщёЦе мій Кривотин 4
Перебирав старі диски і знайшов такі записи, датовані початком 2008 року.
Ви їх знаєте!
Семенко Катерина Федорівна, народилась в 1931 році в сімї колгоспників. Після закінчення Бондарівської семирічної школи Корост енського району поступила навчатись до Коростишівського педагогічного училища,, яке закінчила в 1951 році по спеціальності вчитель початкових класів
15 серпня 1951 року наказом Ємільчинського районного відділу освіти Була направлена на роботу в Кривотинську семирічну школу. В даній школі пропрацювала 40 років. В 1955 році закінчила Ровенський державний учительський інститут і одержала звання учителя математики і фізики 5-7 класів семирічної та середньої школи. В 1964 році заочно закінчила Житомирськи державний педагогічний інститут ім.. І.Я.Франка по спеціальності «математика».
За сумлінну педагогічну роботу в 1970 році була нагороджена юбелейною медаллю «100 років з дня народження В.І.Леніна». а в 1976 році наказом Президії Верховної Ради СРСР була нагороджена орденом»Знак Пошани».
В 1985 році нагороджена грамотою відділом народної освіти Облвиконкому, обкомом педпрацівників як переможцю соціалістичного змагання за підвищення якості і ефективності роботи, успішне виконання і перевиконання завдань одинадцятої п’ятирічки.
За багаторічну сумлінну працю у навчанні і вихованні учнівської молоді неодноразово була нагороджена Грамотою Ємільчинської районного відділу освіти та райкому працівників освіти
Соколовська Т.Р, народилась в 1929 році в сім’ї колгоспника.
Після закінчення семи класів Кривотинської школи працювала в колгоспі. Один рік працювала секретарем школи. З 1951 року почала працювати завмагом в с. Кривотино.
В 1974 році за успіхи в роботі нагороджена Орденом Червоного Прапора.
В 1981 році одна із сумлінних працівників торгівлі Ємільчинщини нагороджена ювелейною медаллю «100 років з дня народження В.І.Леніна».
Переможець соціалістичного змагання 1974-1975 рр., 1976, 1978, років. Ударник комуністичної праці 1964-1980, ударник дев’ятої п’ятирічки. Відзначена багатьма грамотами і подяками.
Проводила велику роботу по вихованню молодих працівників торгівлі. На даний момент знаходиться на заслуженому пенсійному відпочинку.
Перебирав старі диски і знайшов такі записи, датовані 2008 р.
Куди ж без школи!!!
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА:
Згідно свідчень старожилів в 1920 році в Кривотині була відкрита початкова школа, першим вчителем якої був Желізко Семен Костянтинович, 1894 р.н..
Перед війною в селі була створена семирічна школа, яка знаходилася в центрі села в красивій двоповерховій будівлі. В період війни школа згоріла, вогнем було знищено і всю шкільну документацію. В 1945 році в пристосованому приміщенні була відкрита семирічна школа, директором якої був Бульбенюк Федір Іванович. Є відомості, що семирічній школі були підпорядковані (1951-1952н.р.): Яменецька, Крилинська, Малокривотинська, Косяківська початкові школи.
Пізніше вони були приєднані до Кривотинської середньої школи.
В 1954 році односельчанами була відбудована казарма колишньої військової частини, в якій розмістилася школа. В цій школі в 1959 - 1960 н.р. вчилося 304 дитини, в 1963-1964 н.р. - 370 дітей. Най більше число випускни...ЕщёЦе мій Кривотин 6
Перебирав старі диски і знайшов такі записи, датовані 2008 р.
Куди ж без школи!!!
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА:
Згідно свідчень старожилів в 1920 році в Кривотині була відкрита початкова школа, першим вчителем якої був Желізко Семен Костянтинович, 1894 р.н..
Перед війною в селі була створена семирічна школа, яка знаходилася в центрі села в красивій двоповерховій будівлі. В період війни школа згоріла, вогнем було знищено і всю шкільну документацію. В 1945 році в пристосованому приміщенні була відкрита семирічна школа, директором якої був Бульбенюк Федір Іванович. Є відомості, що семирічній школі були підпорядковані (1951-1952н.р.): Яменецька, Крилинська, Малокривотинська, Косяківська початкові школи.
Пізніше вони були приєднані до Кривотинської середньої школи.
В 1954 році односельчанами була відбудована казарма колишньої військової частини, в якій розмістилася школа. В цій школі в 1959 - 1960 н.р. вчилося 304 дитини, в 1963-1964 н.р. - 370 дітей. Най більше число випускників було в 1966 році – 95. З часу відкриття у 1957 році середньої школи до 2008 закінчило школу 1617 учнів.
.