Предыдущая публикация
Друзі, а чи не зібрати нам спогади наших рідних та близьких про другу світову війну?
Діліться ними в коментарях, адже так важливо зберегти пам"ять про ті страшні часи... Почну...
Следующая публикация
Діліться ними в коментарях, адже так важливо зберегти пам"ять про ті страшні часи... Почну...
Комментарии 1
Варіації на тему "переможного" травня...
Мій прадід за материнською лінією віддав своїм маленьким двом донечкам всі медалі та ордени у якості іграшок і ніколи нічого майже не розповідав про війну. Грались вони ними як звичайнісінькими забавками та й порозгублювали... Інший прадід під Краковом загинув у бою з німецькими військами, двох синів та донечку сиротами залишивши.
Та чи не найбільш зворушливою була життєва історія мого двоюрідного дідуся. Рідна сестра моєї бабці заради нього з потяга, що мав її на роботу до Німеччини відвезти, під автоматними чергами зістрибнула, ногу об залізну арматуру проколола, але до села дійшла і таки за свого коханого заміж вийшла... жили вони під час окупації в будиночку біля німецької комендатури. До них на гостину часом німецький офіцер зі своїм адьютантом старшого віку заходили. Гануся варила картоплю, німці ділились своїми трофейними консервами. І як офіцер з хати виходив, адьютант діставав
...ЕщёВаріації на тему "переможного" травня...
Мій прадід за материнською лінією віддав своїм маленьким двом донечкам всі медалі та ордени у якості іграшок і ніколи нічого майже не розповідав про війну. Грались вони ними як звичайнісінькими забавками та й порозгублювали... Інший прадід під Краковом загинув у бою з німецькими військами, двох синів та донечку сиротами залишивши.
Та чи не найбільш зворушливою була життєва історія мого двоюрідного дідуся. Рідна сестра моєї бабці заради нього з потяга, що мав її на роботу до Німеччини відвезти, під автоматними чергами зістрибнула, ногу об залізну арматуру проколола, але до села дійшла і таки за свого коханого заміж вийшла... жили вони під час окупації в будиночку біля німецької комендатури. До них на гостину часом німецький офіцер зі своїм адьютантом старшого віку заходили. Гануся варила картоплю, німці ділились своїми трофейними консервами. І як офіцер з хати виходив, адьютант діставав світлину своєї родини: він, дружина та семеро дітей. І говорив: "Гітлер -капут, Сталін - капут, я - до кіндер..." а потім в 44-му прийшли совєти і двоюрідного прадідуся, чоловіка Ганусі, кинули в бій без зброї, бо жив на окупованій території. Він вижив і зброю в тому першому бою здобув. А помер у госпіталі в Галичі через 10 днів після того, як його поранив німецький снайпер, помер саме в той день, коли в Перегінці Гануся народила йому первістка...
А ще й у ті страшні часи люди закохувались. Мого дідуся Івана забрали на роботу до Німеччини на завод у Брауншвейзі, дідусь був краси рідкісної - кучерявий брюнет високої статури з великими карими очима - закохався він, 17-літній у доньку власника заводика. Він їй теж подобався. Вирішив їй подарунок зробити: відкрутив гайку від станка і вирізьбив обручку. Станок зламався, всіх робітників вишикували в шеренгу, щоб зізнались, хто диверсію вчинив.Всі мовчали, мовчала й юна німкеня... дідуся звільнили англійці, пропонували йому з ними до Лондона одразу їхати, бо він гарно вмів малювати і кілька їхніх портретів нашвидкоруч накидав... дідусь відмовився, бо тужив дуже за своєю Перегінкою. Замість Перегінки він, щоправда, потрапив на два роки до табору в Сумах, де довелось страшенно голодувати...
Протягом 15 років по тій жахливій війні ніхто дня перемоги не святкував, нехай краще це буде День Пам"яті...