ПРОБАЧ….

Пробач мені мою святу любов,
Таку святу, що на коліна б впала,
І перед нею б руки заламала,
Та все ж пробач мені таку любов.
Бо прав на неї в мене не було,
Але ж й вона на дозвіл не чекала,
Коли мої і душу, й серце крала,
Звала увись ставати на крило.
Мішала чари в ранішній напій,
І я під ними зовсім забувалась,
Я в ній, мов цукор, легко розчинялась,
Купаючись в пелюстках власних мрій.
І ця любов – то мій найтяжчий гріх,
Хоча його лиш серцем доторкалась,
Я розумом від неї закривалась,
Не допустивши й в снах тілесних втіх.
Та все ж пробач за доторки душі,
За те тепло, що в простір посилала,
Бо лиш тоді жила – коли кохала,
Всі почуття зіллявши у вірші.
2016 р.
МАРІЯ ГРИЦАН