Предыдущая публикация
ПЛЕКАЙМО МОВУ
Як виблискують на сонці роси світанкові…
Так чарує своїм словом зміст на рідній мові…
Над колискою матуся дитині співала…
Українську з материнським молоком плекала…
Спи, дитино, спи синочку, спи моє серденько…
Опустилась нічка темна, засинай тихенько…
Я молитись буду Богу і Ангелам тихо…
Хай минають моє дитя всякі біди й лихо…
Українською співала мати своїй доні…
Молилася, вклонялася низенько іконі…
Тато пісню виспівував про «Туман, що яром»
І « Не світи місяченьку, а ховайсь за хмари»
А бабусенька - лебідка зі своїм внучатком…
Все лишала, і водилась мов квочка з курчатком…
І у поле, і до річки, у гай і лісочок…
Вела в казку українську про «Кізку й місточок»
А дідусь всміхався тихо, підкрутивши вуса…
І тішився що в онучки гарна коса руса..
А в онука – козаченька міцні й дужі руки…
Дай Вам Боже щастя й долі, дорогі онуки…
Мово рідна, Мово щира, Мово материнська!
Найрідніша, наймиліша - Мово, українська,
Твої слова- кращі ліки на стомлену душу,
Твої пісні наче чари про дівчину - ружу,
Гіркий лемент вкраїнською про долю вдовину,
Честь і гідність…-Доля й воля в рідну Україну!
«Нехай згинуть воріженьки, як роса на сонці»
То ж плекаймо рідну мову у своїй сторонці…
автор Таміла Панасюк
Следующая публикация
Комментарии 5